І це все колись впаде...
І нас всіх колись не буде...
Страшно в сурми загуде...
Тільки небо не забуде
Як ходили по землі,
Як домівки будували.
Всі колись були малі,
Потім враз повиростали.
Ті проблеми, що давно
Ти вважав за кінець світу,
Стали сценами з кіно,
Де тобі довелось жити.
Ті проблеми нині жарт,
Бо вони такі нікчемні:
Ляльки, ранки об асфальт,
Почуття, що невзаємні.
То чому те, що тепер
Нас вганяє в стан панічний?
Це також кіна сюжет.
І сумний, і іронічний.
І в кінці часу свого,
Плин якого не спинити,
Ти згадаєш як було
Хороше і добре жити!
Як сміявся і ридав,
Як кістьми лягав за цілі!
Серед весен і заплав
Як знаходив заметілі...
Посміхнешся в небуття
І востаннє глянеш всюди —
Це легке було життя...
А яке ж наступне буде?

s.s.